АНДРІЙ КОСТЕНЕЦЬКИЙ

Народився 20 листопада 1983 року у села Свитазів

Загинув 16 січня 2015 року на бойовому посту у селі Марїнка.

Похований у селі Свитазів

Він життя своє віддав за нашу свободу…

Дуже важко на душі, коли з телебачення чи інших ЗМІ ми дізнаємося про загиблих або поранених воїнів. Такий, страшний і пекучий, біль торкнувся своєю рукою і села Свитазів, Сокальського району Львівської області.

…16 січня на бойову посту поблизу села Мар’їнка, Донецької області трагічно загинув Андрій Костенецький. Він був військовослужбовцем відділення логістики оперативно-бойової прикордонної комендатури Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління державної прикордонної служби України. 18 січня, на Святий вечір, жителі Свитазева та довколишніх сіл відчули усі страждання і біль, котрі відчуває вся Україна на своїх грудях. Андрій повернувся додому, але не з синівськими обіймами, якими вже ніколи не притулить до грудей маму, стареньких бабусь, родичів, друзів…

Народився майбутній Герой України 20 листопада 1983р. у мальовничому селі Свитазів. Його батьки – Костенецький Ігор Васильович і Костенецька Надія Степанівна.

Виростав маленький Андрійко добрим, щирим, ввічливим, працьовитим і завзятим хлопчиком. Мама ласкаво називала свого синочка – снігурем, бо у нього завжди були червоні щічки (будучи дорослим Андрій ніяковів і інколи ображався від цього). Дуже любив проводити час з татом і дідусем на природі. А особливо подобалось йому ходити на рибалку і їздити кіньми. Із самого дитинства був допитливою і цікавою дитиною, батьки дуже пишалися своїм сином і покладали на нього великі надії. Коли Андрію було п’ять з половиною років, трагічно загинув його тато. Сім’я з великим болем перенесла цю втрату. Хлопець залишився напівсиротою і дуже сумував за татусем, якого любив понад усе. Опікою для нього залишилися мама і бабусі. Андрійко підростав, закінчив дитячий садок, пішов у перший клас.

Першою вчителькою у нього була Басалик Марія Григорівна, яка згадала про свого учня наступне:
«Тяжко мене вразила звістка про те, що загинув Андрій. Відразу хлинули сльози, а думки полинули у минуле, у шкільні роки. Я пам’ятаю Андрія здібним, старанним учнем. Він був завжди врівноваженим і спокійним, вмів чітко і послідовно висловлювати свою думку. Мав багато друзів, адже відзначався добротою, щирістю, товариськістю, комунікабельністю. Завжди добросовісно виконував дані йому доручення, любив займатися спортом, неодноразово брав участь у спортивних змаганнях. Був активним учасником позакласних та позашкільних заходів. Кожен день, заходячи у школу і звертаючи погляд  на портрет Андрія, який розміщений при вході, я переконана, що пам’ять про нього житиме вічно у серцях рідних, знайомих, однокласників, як свічка, що не згасає перед його світлиною, адже він віддав своє  життя за усіх нас, щоб ми жили вільно у рідній країні.»

«Костенецький Андрій Ігорович, навчаючись в Ільковицькій середній школі, проявив себе старанним, чесним й принциповим учнем. Серед однокласників користувався авторитетом і повагою. Завжди спокійний, охайний і врівноважений. Мав добру пам’ять. Найбільше любив історію, українську мову, природу та географію. Учень настільки добре їх знав, що у деяких питаннях дискутував з учителями. Він не боявся висловити свою думку, умів робити це дотепно й толерантно.

Після закінчення школи Андрій навчався у Сокальському профтехучилищі, оволодівав професію кухаря. Там себе проявив старанним студентом та добрим другом. У 2002 році служив в армії, виконуючи свій громадянський обов’язок. На службі відзначався своєю відповідальністю, мужністю, товариством, умінням знаходити спільну мову і прагненням захищати свою Батьківщину. Бабуся Євгенія Степанівна, згадує як Андрій часто повторював, що завжди буде вірним і відданим народу України, сумлінно і чесно виконуватиме свій військовий обов’язок, ну і, звичайно, ніколи не зрадить український народ. Нікому тоді й на думку не спало, що слова Андрія у часи служби в армії стануть пророчими у   його житті…  Повернувшись з армії, він влаштувався на меблеву фабрику «Летро», де відзначився, як цінний працівник,  відповідальна і сумлінна людина.

26 серпня 2014 року Андрій Костенецький був призваний на військову службу за мобілізацією Сокальсько-Червоноградським ОРВК. Коли прийшла повістка, як згадує мама, Андрій зразу казав, що не буде «ховатися по кущах», а піде захищати свою землю, свій народ, національні ідеї та відвойовувати цілісність своєї держави. З 26 серпня по 22 вересня проходив військову підготовку в навчальному центрі у м. Великі Мости. Після цього Андрій потрапив в зону АТО… Побував у Первомайську, Кураховому, Водяному, Мар’їнці. Там, на далекому Сході, наш герой став надійним другом, який завжди був готовий підставити своє плече заради побратимів і зрештою заради УКРАЇНИ. З важким серцем і  сльозами на очах мама Надія Степанівна розповідала, що 29 грудня 2014 року її син востаннє повернувся додому живим… За ці 10 днів відпустки Андрій найбільше хотів побути наодинці з своєю родиною, у тиші і спокої, чого так бракувало далеко від домівки. Він не дуже хотів розповідати про ті події, які йому довелося пережити, щоб не засмучувати маму і стареньких бабусь, із фронту згадував тільки друзів, розповідав веселі випадки, які з ними траплялися, показував фото, які, на жаль, до мене не потрапили. Під час відпустки до нього завітав учасник бойових дій в АТО Степан Михайлович Баран. Вони довго розмовляли, але мати пригадує, що хлопці не хотіли, щоб вона слухала їхню бесіду, мабуть, щоб не ятрити їй душу невеселими розповідями. Також заходила сусідка, учениця 6 класу Тетяна Солтишик, яка подарувала йому оберіг, виготовлений своїми руками із синьо-жовтих стрічок. Ще перед від’їздом Андрія відвідала односельчанка Ганна Степанівна Боршош, яка підтримала його духовно і матеріально, а також передала солодощі для наших захисників на Схід. Після таких теплих зустрічей Андрій зрозумів, що він не даремно ризикує своїм життям, і з піднесеним бойовим духом готувався до від’їзду. І ось 12 січня 2015 року Андрій Костенецький, попри всі вмовляння матері, знову вирушив у зону бойових дій. Приїхавши на місце, він зателефонував мамі, заспокоюючи її, що все добре. 16 січна біля одинадцятої години ранку Надія Степанівна вже востаннє почула голос свого сина, він ще бадьоро запитував про їхні справи, розпитував, що нового в селі, передавав усім привіт…

І вже 17 січня як грім з ясного неба у село Свитазів прийшла тяжка звістка про трагічну загибель Андрія. Від початку села Ільковичі, аж до рідного села люди зустрічали героя, який загинув в зоні Антитерористичної операції. Усі присутні тримали лампадки, квіти, синьо-жовті стяги з траурними стрічками і під вигуки «Герої не вмирають!» востаннє провели його до рідної домівки.

… До будинку, де колись жив Андрій, не зважаючи на погану погоду і велике свято Водохреща, зійшлося багато люду, односельці, однокласники, представники духовенства, влади, громадських організацій міста Сокаля, щоб віддати вже останню честь Герою. Він віддав свою душу, своє життя за нас з вами, за мир і спокій на нашій землі.

На честь пам’яті Воїна – Героя – Андрія Костенецького 20 листопада його однокласники, побратими по службі відкрили меморіальну дошку, яку розмістили на будівлі Ільковицького НВК. Саме в цей день він би відзначив 32 роки з дня народження….

Ось яким пам’ятають його однокласники:

«Андрій був спокійним, врівноваженим хлопцем. Сказати, що був відвертим не можу. Скоріше був стриманим у своїх почуттях, ніколи не виносив їх назагал. Можливо, тому, що рано втратив батька, був напівсиротою і це мабуть вплинуло на його характер. Але ніколи нікого не ображав, ніколи я не чула від нього лайливих слів. Він не ховався за чуже плече, не нарікав на те, що випало на долю захищати рідну землю. Хоча всі однокласники були вдома, були зігріті домашнім теплом. На морозі і холоді проходили воєнні будні під прицілом ворожого снайпера, від кулі якого й загинув. Пам’ять про нього буде жити в наших серцях. Герої не вмирають!»

     Галина Гаврилюк

  «Андрій Костенецький завжди був надійним і чуйним другом. Ніколи він не підводив однокласників, ніколи не вдавався до суперечок, а навпаки розгладжував усі конфлікти. Не ображав учителів, ставився з повагою до старших. Був вихованим і культурним хлопцем, завжди заступався за друзів. Він завжди був вірним товаришем і надійним другом».

                                                                                                  Степан Рудик

 «Мені не віриться, що Андрія вже немає серед нас. Здавалося, що ще все життя попереду, аж враз обірвалася його життєва струна. Він був дуже товариською людиною, безвідмовною, коли треба було допомогти, завжди був першим».

Тарас Келба, найкращий друг і сусід Андрія

Слава Україні! Героям слава!

Андрій Костенецький - Пам'ять про героя
Підготували учні 11 класу Ільковицького НВК «ЗШ І-ІІІ ст.. –дитячий садок» Яніцька Оксана, Ющак Олеся Керівник: Костюк Андрій Ярославович, вчитель історії

 

Ключові слова

Claim listing: АНДРІЙ КОСТЕНЕЦЬКИЙ

Reply to Message

Sign In Стежками героїв Сокальщини

For faster login or register use your social account.

or

Account details will be confirmed via email.

Reset Your Password