ПЕТРО ЛАГОДА (псевдо «Громовий»)

Петро Васильович Лагода (псевдо «Громовий»).  Відомості про ще одного очевидця подій 1946 року, Петра Васильовича Лагоду (псевдо «Громовий») надала його внучка, Леся Василівна Лагода.

Лагода  Петро  Васильович /13/ народився  в  1912  році  в  селі  Шмітків  Грубешівського  повіту  (Польща) в  сім’ї  Лагоди  Василя  та  Анни. Його  брат  Лагода  Дмитро був  бійцем  Української  Галицької  Армії.  Саме  він  прищепив  Петру  любов  до  України.

Багато  молодих  людей ставали  в  ряди  ОУН,  в  тому  числі  і  Петро  Лагода, який  у  1933  році  став  членом  ОУН.

У  1938  році  був арештований  польською  владою  за  участь  у  Організації  Українських  Націоналістів. Спочатку  його  ув’язнили  у Сокальському поліційному  відділку,  а  пізніше  був  переправлений  у  Львівську  в’язницю,  що  на  вулиці  Лонського.  В  ті  тяжкі  часи до  в’язнів  навідувалися  їх  рідні.  Його  дружина пішки  ішла  у  Львів  на  провідини,  які  тривали  всього  декілька  хвилин, під час  яких  усіх  в’язнів  зганяли  по один  бік  стіни,  а  їх  рідних – по  інший.  Був  великий  гамір  і  фактично  нічого  ніхто  не  міг  почути.

Пізніше  Лагоду  перевели  у  в’язницю Береза  Картузька (Білорусь). У  1939  році,  коли  фашистська Німеччина  напала  на  Польщу,  політичні  в’язні  з  Берези  Картузької  були  звільнені.  Петро  Васильович  повернувся  додому, розпочалося  мирне  життя.  У  1942  році  вступив  у  ряди  новоствореної  Української  Повстанської  Армії.

У  підпіллі відомий  під  псевдо  «Громовий». Воював  за  Бугом – у  Сокальському,  Кам’янко- Бузькому, Дрогобицькому   районах.   Був  сотником УПА,  в  1946  році  став  командиром  відділу  «Вовки ІІ» ,  яке  діяло  на  Холмщині,  у  1946 – 1947  роках  –  шефом  штабу  28  ТВ УПА  «Данилів». Лагода  був  досить  відважним  та  виваженим  стратегом.  Брав  участь  у  багатьох  боях,  в  яких  його  мужність  і  стратегічне мислення  дали  можливість   зберегти  не одне  повстанське  життя.  Є  спогади  з  бою  біля  міста  Грубешів (Польща). Він першим відійшов  до  Теребінського  лісу,  зайняв  там  становище  й  прикривав  обидва  крила  тих  відділів  УПА,  які  з  боєм  відступали  до  лісу. На  Волині  він  воював  з  фашистськими  танками,   зумів  вивести підрозділи  з  ворожого  оточення. В  своєму  озброєнні  вояки  мали  протитанкову  рушницю ПТР.  Дуже  важко  було  воювати,  адже  небезпека  чатувала  на  кожному  кроці,  серед  вояків  УПА  на  той  час  вже  було  багато  зрадників,  які  хотіли  знищити  бойового  командира.

Під  час  операції  «Вісла»  місцеве  населення  було  виселене  із  Закерзоння,  територія повністю  відійшла  полякам.  Повстанці  тут  вже  не  мали  підтримки  місцевого  населення,  якою  вони  користалися  (харчування,  одяг та ін.) і  змушені  були   пробиватися  через  Чехословаччину  на  захід. Під  час  рейду  їх  оточили чехи та, обеззброївши,  передали    польській  владі.

Під  час  судового засідання  він   довго  не  хотів  визнавати  свого  прізвища, не  казав,  хто  він  є. Поляки  скористалися  хитрістю,  випустили  його  між  політичних в’язнів  у  таборі,  сподіваючись,  що  знайдеться  хтось, хто  його  впізнає та з  ним  заговорить.  Так  і  сталося. Мешканець  села  Шмітків  признав  його. Так  йому  довели,  що  він  не є  тим,  за  кого  себе  видає.  Лагода ще  довго  пручався,  але,  не  витримавши катувань (в  карцері  цілодобово  горіла  лампа, йому  не  давали  спати,  а  на  голову  постійно  капала вода,  били  по  голові  гумовим  молотком тощо) визнав своє  прізвище.  На  нього  вже  була  готова  «справа».  Відбувся  суд, який   засудив  його до смертної  кари,  але  було  зроблено  певне  помилування.  Смертна  кара  була  замінена   ув’язненням,  яке  він  відбував  у  Іркутську (СРСР). Дуже  знущалися  над  Петром,  вони  робили все для  того,  щоб  він  втратив  пам’ять. Він  фактично  нічого  не  пам’ятав.

Після   років  ув’язнення   Лагода  був  звільнений,  він, можливо, і  хотів  повернутися  до  своєї  сім’ї,  але  йому  сказали: «Тебя  там  никто  не  ждет».  Як  підданий  ПНР, він  поїхав  у  Польщу. Таких  як  він  польський  уряд  відсилав  на колишні  прусські  землі,  так  звані  «Земле   отзискане».  Один  з  наших  українців  Микола  Ластувка допоміг  йому  знайти  роботу,  придбати  житло. Він  проживав  у  селі  Сілєц  Ольштинського  воєводства,  що біля  Кентчина.  Поляки  ніколи  не  забували, хто  він  такий.  Вже  в  старшому  віці  в  нього був  приступ  апендициту,  була  зроблена  операція.  Хірург,  який  «робив»  йому  операцію,   був  здивований,  коли  побачив  свого  пацієнта.  Він  сказав: «Сволоч,  ти  ще  живеш?».

Так,  він  вижив  всім  ворогам  на  зло. Будучи  вже  80-річним  дідусем, мріяв  про  свою  вільну  Україну,  хоча  був  від  неї  далеко. Він  дожив  до  тих  днів, коли Україна стала вільною,  і  помер  на  Забузькій  землі. Вже  в глибокій  старості  він  приїхав  у  рідне  село,  яке  повністю  змінилося (те  колишнє  згоріло), і впізнав  свого  друга,  з  яким  приятелювали  в  ті  далекі  часи.

Коли  приїхав  з  Польщі  його  товариш  Ластувка,  Лагода йому сказав: «Микола,  я  вже  можу  помирати,  тому  що  Україна,  за  яку  я  боровся  і  про  яку  я  мріяв, є». Він  був  дуже  радий, що бачить  жовто-блакитні  прапори. Помер  в  1993  році,  похоронений  в  селі  Забужжя  Сокальського  району  Львівської  області. Похований  був,  як  герой.   На  похованні  були  присутні  його  товариші – вояки УПА,  які  віддали  своєму  командиру  останню  честь та  шану.

Ключові слова

Claim listing: ПЕТРО ЛАГОДА (псевдо «Громовий»)

Reply to Message

Sign In Стежками героїв Сокальщини

For faster login or register use your social account.

or

Account details will be confirmed via email.

Reset Your Password